Електронне портфоліо: що це і навіщо

Коли тільки виникла ідея сертифікації, передбачалося, що вона складатиметься з двох частин. Перша – так зване ЗНО для дорослих: оцінювання знань з предмету і базове оцінювання знань педагогічних методик.

Друга частина є новацією і стосується практичного досвіду і того, як учителі проводять уроки. Йдеться про електронне портфоліо.

Під час опитування педагогів ми виявили, що ідея відкритих уроків, закладена в сертифікацію, – надважлива (70,8% опитаних цілком або частково погодилися з цим). Бо не можна оцінити педагогічну діяльність, коли не бачиш людину в реальній роботі.

Мета сертифікації – заохочення до професійного зростання і розвитку. Саме тому там є компонент відкритих уроків – але не як показових театральних вистав, на які часто, на жаль, вони перетворюються. Дані, отримані від наших респондентів/-ок, вказують на те, що не менше 42% усіх відкритих уроків у школі – це театр. Хоча в країнах, які пишаються своїми системами освіти, часто в школах навіть є окрема посада – людини, яка відвідує уроки й надає коучингові послуги своїм колегам.

Коли ми формували пропозиції до процедури сертифікації, то виходили з того, що саме реальні відкриті уроки, а не підготовлені напоказ, дозволять усебічно розкритися вчителю: не тільки показати себе як практика, а отримати зворотний зв’язок, який дозволить покращити професійну компетентність. Тобто сертифікація – не тільки про оцінку чи збільшення зарплатні (хоча цей чинник посідає перше місце в опитуванні – 81,9%), це, насамперед, дороговказ – куди зростати далі.

Наші пропозиції ґрунтувалися на тому, що атестація часто відбувається непрозоро, тож намагалися, наскільки це можливо, продумати сертифікацію так, щоб у ній було якомога менше суб’єктивності. Тому наша головна пропозиція – відмовитися від фізичної присутності експерта/-ки на уроці, а створювати електронні портфоліо.

Перша причина – щоб не піддавати стресу й муштрі дітей, відійти від тиску під час фізичної присутності комісії і того, що все фіксується лише очима цих людей (що стає підґрунтям для можливої корупції, особливо враховуючи обмежені бюджетні кошти).

Друга причина – технічна: цього року буде тільки пілотна сертифікація (2000 осіб), але потім людей буде більше. Дуже важко забезпечити таку процедуру через фізичну присутність. Ми розрахували, що мінімально потрібно 60 людей на повній зайнятості (а не за сумісництвом), щоб забезпечити таку фізичну роботу лише на етапі пілотування. Під час же національного саміту-челенджу керівник ДСЯО Руслан Гурак зазначив, що надалі Служба хотіла б підготувати 500 експертів. Це не так просто зробити.

Є стереотип, що електронне портфоліо – це 45-хвилинний запис уроку. Наша ж пропозиція геть інакша і передбачає, що портфоліо складається з трьох частин.

Перша – оцінка впливу вчителя. Це самоаналіз особи, яка сертифікується, підтверджений зворотним зв’язком від різних стейкхолдерів, задіяних у процесі навчання (включаючи колег, батьків і учнів, громаду): містить свідчення, зокрема, застосування різних стратегій оцінювання, об’єднання зусиль з колегами, співпраці з родиною, залучення до життя громади, участі у спільнотах, що навчаються. Педагоги, з якими ми проводили фокус-групи, вважають, що найкраще, аби таку рекомендацію педагогу надавали за підписом голови ради школи чи голови органів батьківського самоврядування.

Друга частина (її ми частково бачимо в документі) стосується відеозаписів. Ми запропонували робити 2 відео, кожне тривалістю близько 15 хвилин(різні уроки, різні предмети, якщо застосовно, різні методи і прийоми викладання). До них педагог має надати структуровану рефлексію: чому обрав саме ці два шматки, план уроків, пояснення ситуації, опис реакцій дітей.

І тут ми якраз уникнемо і корупції, і психологічного дискомфорту для дітей та вчителтства, адже лише сам педагог вирішує, коли і які саме відео завантажувати. Можна перед тим зробити хоч десять відеозаписів, самостійно їх проаналізувати і подумати, що та як покращити. А коли відео педагога влаштовує – тоді й підвантажити.

Фото: автор – garagestock, Depositphotos

Ми весь час забуваємо головне: передусім висока кваліфікація вчителя потрібна для того, щоб діти отримали якісну освіту, а не лише вчителі (за всієї нашої поваги до них) – надбавку до зарплатні. І така можливість педагогові спокійно готувати відеозапис (а не мати єдиний шанс, коли приїжджає комісія, сидить один раз на уроці і виносить вирок) – краща для всіх. Дітей не муштрують, а педагог у процесі підготовки покращує своє викладання, що, знов таки, – на користь дітям.

Третя частина електронного портфоліо, на жаль, не знайшла відображення в проекті Положення. Ми пропонували, щоб учитель/-ка обирали учнівські роботи на різних етапах їх подання і коментували, як змінюються результати навчальних досягнень, як змінюються самі діти і яка була логіка педагогічних рішень, що для цього використано (такий підхід застосовується, наприклад, у США). Це показує, наскільки вчитель спроможний ґрунтовно приймати педагогічні рішення. Але, як ми переконалися під час фокус-груп, наше вчительство поки не готове прийняти таку ідею.

сайт МОНУ